«Ой учора із вечора пасла Маланка два качура, пасла Маланка два качура… Пасла, пасла загубила, а шукаючи заблудила…».
Команда проєкту «Портал крізь століття: Богуславська Коляда» продовжує історико-етнографічні експедиції селами Богуславщини. Ми збираємо спогади та пісні, в тому числі, колядки і щедрівки, історії та традиції, звичаї й обряди, притаманні саме нашій місцевості, аби потім це все відтворити, приміром — у вигляді традиційних вертепів.
Сьогодні побували у своїй вже шостій експедиції. Цього разу завітали до 81-річної Катерини Свиридонівни у Семигори. В цьому селі вона народилась взимку 1941 року і живе все своє життя. Виїжджала лише у Богуслав, на базар…
Жінка заспівала нам декілька колядок та щедрівок, які пам’ятала ще з дитинства і юності. Більше — обіцяла пригадати і передати нам донькою. А ще пощастило побачити багато фотокарток (що насправді рідкість), ще й з людьми, вбраними у традиційний одяг. І навіть весільний.
Та знову, збираючи матеріали про святкування Різдва, почули багато цінних спогадів, життєвих історій: про війну та страшний голод, під час якого у сім’ї пані Катерини померло 12 дітей, тобто її старших братів та сестер. Про тяжку, майже неоплачувану працю у колгоспі, про те, як у школу доводилося ходити у бабиній спідниці та старих, великих, порваних черевиках, бо не було ні одягу, ні взуття.
«Знаю, що хліба ходила просити. А мати, було, принесе — то вона ділила — і на ранок, і на вечір. А тоді положе на стіл та й каже: «Не їжте до обід, бо оно Бог бачить, то по руках буде вас бить». А я заховаюсь під стіл, достану той кусочок та і з’їм».
Але, серед цих направду тяжких спогадів є і такі, від яких просто неможливо не посміхатися… Як святкували Щедрий вечір, перевдягаючись у Маланку та Василя та співаючи пісні по хатах на кутку, як співали і танцювали так, що «ноги до лампочки діставали» та як з потяга вистрибували так, що від нових горщиків одні черепки позалишалися.
«Ходили колядувать, а вже як підросли, то вже були Маланка і Василь ото ходили. Я завжди була Маланкою, а та по сусідстві жіночка переодягається у Василя та і ходимо було попід хатами уночі. А так, то вдень, коли були малуваті, то колядували. Хто шо дає, пряники не давали тоді, чи горіха якогось, чи пиріжка. Ми й тому були раді».
Більше спогадів Катерини Свиридонівни про святкування Різдва в Семигорах слухайте на за цим посиланням.
І кожна історія, кожен спогад людей — надзвичайно цінні, щирі та сильні, тому, обов’язково будемо ділитися з вами!
А попереду на нас чекають активні та насичені вихідні, адже Ми продовжуємо свої поїздки Богуславщиною.
