«Як не будуть вже колядувати колядники — то буде вже кінець світу», — такою мудрістю поділилась 95-річна Ганна Антонівна з Івок. А її вона чула ще від своєї бабусі.
Команда проєкту «Портал крізь століття: Богуславська коляда» активно продовжує свої експедиції селами громади, під час яких збирає надцінні матеріали: спогади, історії, пісні, традиції, звичаї та обряди.
А ми наразі трішки розповімо про одну з останніх експедицій. Як ви вже могли зрозуміти — завітали у село Івки, на Богуславщині до Ганни Антонівни Наріжної.
Ганна Антонівна родом із Семигір, пережила війну, де втратила батька, та голод. У свої 6 рочків змушена була йти у найми, в чужі люди, щоб працювати. Там пасла корову та доглядала за немовлям. У 6 років. Коли поверталась додому, на наступний рік, з собою їй подарували сукенку та черевички, але їх вона мусила віддати сестричці, щоб та ходила до школи. Сама ж сиділа у хаті. Жінка все життя працювала у колгоспі, згадувала про трудодні за шматок хліба. З великою любов’ю і трепетом згадувала про свого чоловіка, якого свого часу дочекалась з війська, адже то – її доля. З ним вони і переїхали в Івки.
Ми почули у виконанні Ганни Антонівни 5 колядок, 2 щедрівки, вона розповіла багато історій про обряди і звичаї: як колядували діти і дорослі, чим частували, що одягали, як водили козу, влаштовували вечорниці з калитою на Андрія, а на Меланки просили весну не бути морозною. Заходьте за цим посиланням і слухайте розповідь Ганни Антонівни про колядування, а за цим посиланням – про Великдень.
«Що було, тоді ж цукерок не було, пекли пряники, бублики, пиріжечки. Отаке щось. Але мені не цікаво було, хто що дасть, а сильно цікаво було походить, поколядувати», — пригадує пані Ганна саме про частування під час колядок.
А ще Ганна Антонівна показала багато фотокарток, які теж є дуже цінними, адже на них, приміром, можна побачити та відтворити образи і певний одяг чи його елементи.
Такі експедиції та зустрічі під час них — це дійсно, як портал, де ти опиняєшся у минулому і ніби сам проживаєш кожен момент, про який розповідають люди. Це дуже цінно і вкотре нагадує про те, що ми повинні відроджувати свою історію та культуру, яка у нас надзвичайно багато у кожному регіоні.
