«До мене дозвонитися, як до того міністра», — сміється Марія Яківна, до якої ми спонтанно завітали недільного ранку.
У Дешках ми пробули добру частину дня. А пані Марія прожила у селі значну частину свого життя. До неї ми з командаю проєкту «Богуславська коляда» приїхали, аби подивитися на дуже цінний експонат — стародавній кожух, якому вже понад сотня років і зняти з нього крій, аби можна було його відтворити. А отримали набагато більше — кожух подарували для етноцентру при Музеї історії Богуславщини. Також отримали і стародавню сорочку та керсетку. Пані Марія показала нам старі фотографії, дівчата на яких одягнуті у традиційний одяг, весільні вінки.
Пригадала Марія Яківна і чимало історій про свою родину, звичаї і традиції, яких у ній дотримувалися, в тому числі — і різдвяних, поділилась з нами рецептом вже знаменитих пиріжків з буряком і калиною, розказала цікаві історії з дитинства: «Я в садку була один день, всього на всього. Прийшла я в садік, а ліпили вареники. Мені було тоді років 4-–5, десь такий період був. А я прихожу та й кажу: «В нас мама не так робить, отак треба робить!» І показала, як ті вареники ліпить. То мені надавали по руках і я пішла додому тоді».
Та любов до кулінарії у Марії, попри це, залишилась. Багато років пропрацювала на хлібному заводі. А зараз з односельцями активно допомагає армії, готує та передає нашим захисникам домашні смаколики.
«Ще малими були, ходили посипать і колядувать. Дівчата більш колядували і щедрували, а ми, хлопці, ходили посипать… Ще даже таке було: пішли до однієї баби посипать вночі, темно ще було, постукали. Баба вийшла — хто там? Посипальники. Ідіть з Богом, каже, нема чого давать. Йдіть — то й пішли. А інші люди, ті шо при німцях були, то вони родились ще раніше, до совєтської влади — то вони знали все [про Різдво] — то гульня така в їх, і гармошка! І ще нам чимало грошей давали ті люди. Хто ще й цукерки давав», — щедро поділився своїми спогадами про Різдво і його святкування Михайло Федорович із Дешок.
Коли почалась Друга Світова, йому було 13 років. Каже, дуже добре все пам’ятає. Може не пригадати, що було вчора, а от все про війну, повоєнний час, голод, роботу на тракторі — пам’ятає дуже добре: «У войну добре все знаю. Знаю, як німці і заходили, і як вони тікали. Ну, все одно, дивіться, німці противні були, такі фашисти — але вони не були такі як оце росіяни… А ці ж — села розбивають. Там же нема нічого! Просто знищують, щоб українців не було, як нації».
Обов’язково завітаємо у Дешки ще! А сьогодні щиро дякуємо Галині Забашті за те, що допомогла організувати експедицію! Вдячні за фахові консультації щодо традиційного одягу, цінні спогади про людей та розповіді про історію села і, звичайно за гостинність.
