Марія Василівна Стариченко, 1930 р.н. з с. Саварка розповідала нам, про те, як робили полотно, у що одягалися і як той одяг прали і прасували в її дитинстві, що припало на кінець 1930-х – 1940-ві роки.
Як із конопель робили нитки на полотно?
«Плоскінь (жовта, насіння не дає) вибирають, мочать у річці — з неї тонше полотно. Матірку вибирають осінню, в неї насіння є, ще в макітрі її помнуть, таке пюре з неї топчуть, олію ще беруть. З неї в’яжуть горсточки… Пряли в основному на прядку — полотно, а на веретено — вал, з нього тчуть рушнички, рядна, скатерті. На веретено напрядуть, тоді на мотовило. Як несеш до ткача, то треба оснувать ще (снівниця була — два такі квадрати, стержень, довкола якого крутять). Ще була вертушка, хрестик, така качечка, щоб держалося, юрок — щоб нитки пальці не різали. Він такий на свисток похожий. У руку візьмеш і мотаєш».
Що шили з полотна?
«Ткали в першу чергу полотно, бо з нього шили нижню білизну чоловікам і жінкам. Жіночі полотняні сорочки були довгі. Молодим їх шили по коліна. Вишивали в основному хрестиком і гладдю, чорним і червоним. Вишиті сорочки робили зі шмарочкою, маніжечка вишита була, уставки. З перкалю робили станок, з полотна підтичку. В підтичці робили прутик. Сорочка шиється у дві пілки, якщо повністю полотняна. Робили брижі, затягували тканину».
Що одягали поверх сорочки?
«На сорочку одягали спідницю широченьку — синю, чорну чи зелену. У дві пілки спідницю шили. Як вихідна спідниця, то внизу трошки чимось прикрашали, плисом обшивали. Фартух хто хотів, надівав, а хто хотів, не надівав. Пояс — червоний, аж оранжевий, шерстяний. У мами був дівоцький пояс».
Чим прикрашали себе жінки?
«Добре намисто було у мами, разків п’ять. Десь воно зникло. Поміж намистин були баранчики (такі срібні елементи). Сережки були плесковаті, золоті. Наче така бляшка кругла висить. Вони з узорчиками були. Очіпки дуже рідко бачила. Вони наче шапочка, тримали волосся і зверху їх хусткою запинали. Хустки шорстяні, красиві були. Була тернова хустка — просто чорна, без квітів».
У що взувалися?
«Взувалися у чоботи юхтові, у жінок — хромові, чорні, на каблучку. Черевички були ще з халошами, на каблучках».
Що одягали у холодну пору року?
«Кожух білий, вишита пола квітками. Їх шили в Богуславі. Свита — коричнева, з овечої вовни. Ззаду була ще з брижами, наче спідниця. Керсети? Як почався колгосп, то не було коли до керсетів звертати увагу, бо треба було норму виполоть і ще й трави принести корові. Уже було не до того».
Як прали і прасували одяг
«У кожного було дві чи три сорочки. Дві сорочки перуться, одна на піл.
У понеділок [одяг] намочують. Мати пооджимає їх, якщо зима – поковзає на льоду. Викрутить», — каже Марія Василівна.
Основним знаряддям для прання було жлукто — видовбана зі стовбура дерева висока бочка без дна.
«На другий день, — продовжує Марія Василівна, — мати складає білизну у жлукто. На дні жлукта — солома. Білизну мати пересипає попелом, щоб не було там жучків. А в печі [тим часом] в чавунах вода кипить. Жлукто стоїть надворі, а в ньому вже спресована білизна. Туди мати кип’ятку вливає і розжарений камінець кладе. Накрила, клекотить воно там зранку до обіду. Тоді воно стекло, схололо — кладе [білизну] на коромисло і на річку йде прать. Як випрала, у понеділок не вивертає, бо, кажуть, будуть люди нападать. У вівторок вже. Тоді на жердку вивішує і так воно сохне, а взимку ще й мерзне».
Для прасування, згадує респондентка, її мати використовувала рубель — вузьку дерев’яну дошку з ручкою і поперечними зарубками.
«Як висохне одяг — його качають рублем. Об лаву качають і так гладиться. Качали на лице, потім акуратно поскладали і лежить. На всі празники передівалися, щоб чистеньке було».
А ваші бабусі-прабабусі використовували жлукто, рубель? Розповідали що-небудь про те, як їх використовували? А, можливо, ви самі бачили процес прання у жлукті і прасування рублем?
