Сажа, цукерки, кочерга, жарти і танці: це не словниковий диктант і не набір випадкових слів, а коротко про те, як гуляли Андріївські вечорниці на Богуславщині.
Коли наші волонтери їздили в експедиції в навколишні села, часто запитували людей і про дозвілля. Хтось пригадував про клуби та навіть театральні гуртки, хтось згадував про танці босоніж у траві, а багато із захватом і посмішкою пригадували зимові гуляння — вечорниці на Андрія, 13 грудня. Цим зустрічам були притаманні окремі цікаві звичаї і обряди: танці, жарти і веселощі, обов’язково калита, різні смаколики. На цих вечорницях гуляли разом і хлопці, і дівчата. Сьогодні ми поділимося з вами кількома спогадами та історіями.
«Святкували 13 грудня, Андрія це називалося, калиту хватали. Дуже цікава вона, калита ця», — пригадує Ганна Антонівна Наріжна з Івок.
«В мене мати її пекла. Дуже здобне тісто було: розкачуєш такого коржа, потім по краях «вушка» такі робиш, а другим коржем — накривається. А всередині тоді стаканом робиться дірочка. І печеться в печі на деці. А потім дівчата-хлопці збиралися. Хлопці купують цукерки, а дівчата готують на вечір закуски всякі. Тоді ж сходяться. Дівчата, наче на коня, на кочергу сідали, а ту калиту вішали під стелю, так, щоб дістати ротом. А до тих «вушок» були прив’язані цукерки. І це стоїть один хлопець, вбереться в шось таке нехороше, кожуха виверне, шапку теж, вуса прив’яже. А у нього в чашечці сажа наколочена і квачик такий. Оце на тій кочерзі «приїжджаєш», та й кажеш: «Калатінський, я хочу покуштувать калиту!». А він каже: «А ти не засмієшся?». І смішить, а якщо таки засмієшся, то він намалює сажею. А ні, то береш зубами, руками ту цукерку відриваєш. Тоді ту калиту ріжуть кожному по шматочку. І цукерки ділять. Там ще потім повечеряємо — закуски там різні, сітро якесь, тоді ж горілки не пили. Ще дівчата було вареника зліплять із чимось таким: або солі вкинуть, або щось таке, хлопцеві покладуть цей вареник — сміються. Отака гульня була! Потім танцювали, гуляли».
Але любили гуляти на Андрія не лише дівчата, а і хлопці, пригадує 83-річний Володимир Степанович Лихошва з Дибинець: «Калиту справляли. Їде такий хлопець Володя, чудак такий був. Сидить із «мазилом» і балакає, щоб дівчина засміялась. А як засміялась — то «їде» на кочерзі, кусать калиту. А калита ж прикрашена! Це така випічка, корж, висить на хустці, низько від стелі. І цукерки тоді шукали. Оце така калита була, гуляли — ай-ай-ай! Пам’ятаю, вже був хлопчаком, а старші хлопці не пускали нас туди, а нам же кортить! Бо ми ще ж малі, а вони вже ж парубки! То ще пам’ятаю — одна дівчина «їде» ж ту калиту вкусить, а він же ж смішить, а вона як зареготить! То він її як мазнув — все обличчя у сажі. Давай купати її! Оце запам’яталось… Кожен рік гуляли! Це ж тоді гуляли тільки по хатах, того клуба й близько не було!»
Традиційними були Андріївські вечорниці і в Семигорах, на Богуславщині. Трішки про звичаї цього свята розповідала нам Катерина Свиридонівна: «Калита була. Вішали її, а тоді до неї «під’їжджали», хапали. Як ото швидше вхопиш, то і добре, а як ні — то і по руках отримати можна, як не забарився. Стоїть суддя коло ялинки, а не неї вже вішали, що було, бо купувати не було за що, то пиріжечки вішали, таке…»
