У Медвині наші етнографи завітали на куток Зруби — до Софії Титівни Гогулі (1937 р. н.), яка згадала для нас, як одягалися в Медвині за її дитинства.
«Носили полотняні вишиті сорочки. Полотно, з якого їх шили, білили — як не до ставка носили, то вдома. Пошиті сорочки були бриликом. На рукавах вишивали хрестиком великі квітки, букети. Вишивали і манжети. По підтичці вишивали прутиком.
Носили широкі і довгі спідниці. І чорні, і коричневі з плисом. Фартухи вишивали хрестиком. Тільки чорними і червоними нитками. Пояси в’язали червоні або голубі.
Ґерсет шили зборками, застібався він на ґудзики чорні, коричневі.
Намисто було червоне й оранжеве. Дукачі (копійки такі з ушком) носили багаті люди. Носили і хрестика [поряд] з дукачами.
Чушку (або чепчик) шили з атласу, сатину, з підкладкою.
Чемерки були: чоловіча сива з коміром каракульовим сивим. Свити шили у складочки. Кожухи були кльошні одрізні. В’юнчиком обшиті внизу і комір. Білі були.
Шили черевики, тухлі. Довгі чоботи за коліна, телячі. Хромові чоботи з овець робили. Собачі чоботи були незносімі.
Хустки носили шерстяні вишневі або білі з великими квітками. Великого кінця зав’язували. Були і тернові чорні здорові хустки.
Шапки носили — кубанки із овечою смужкою. І довгі — бекеші.
Із соломи брилі робили, Василь Салата (по-вуличному Пигенко) брилі робив і вчив дітей у школі плести брилі.
У молодої був гарний вінок з парафіну, з бубочками, які робили такими пучечками. Різнокольоровий. Молоду підперезували вишитим рушником. Як у церкві вінчалися, то молода до кінця жизні його держала в себе».
Також Софія Титівна продемонструвала нам традиційну медвинську сорочку, отриману у спадок. У ній ми зробили для неї фотосесію.
Проєкт «Одяг і традиції. Богуславщина» здійснюється за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну», який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
