У попередній статті ми почали розповідати про Григорія Джуля — музиканта, диригента, культурного діяча, викладача. Саме Григорій Миколайович створив та десятки років працював з народним аматорським фольклорним гуртом «Коляда».
Вертеп у дитинстві. Пробудження душі музиканта
Розповідати про його професійний та творчий шлях ми розпочали з дитинства, цими спогадами з нами ділилась дружина Григорія Джуля — Ольга Іванівна. А зараз поринемо у теплі різдвяні спогади самого Григорія Миколайовича про Вертеп.
«Нарешті настав довгожданий вечір! Сім’я святково вбрана чекає на колядників. Дідух під образами золотиться на почесному місці. У пічці весело потріскує вогонь. З кухні доносяться пахощі святкової вечері. Ми – діти дев’яти, семи і трьох років – заглядаємо у замерзлу шибку, чекаємо дива. Сьогодні буде вертеп!
Нарешті чути дзвіночки, стукають у шибку, гукають: «Дозвольте заколядувати!» «Заходьте, заходьте», — одказує тато. Парубки заносять до хати шопку у формі церковці, ставлять перед нами на скриню, чекають, коли зайдуть усі. Ми прикипіли очима до шопки. Зазвучали скрипки, сопілка, цимбали, бубон, і хлопці грянули «Бог предвічний народився». Я завмер, волосся стало дибки на голові від неочікуваної урочистої сили і краси давньої колядки… Почалася вистава.
У шопці загорілася свічка. Пласкими фігурками розігрували історію про царя Ірода, що наказав знищити всіх малих дітей. Воїни рубали мечами всіх, хто потрапляв їм на очі! Голови котилися по землі, текла рікою кров. Мати Рахіль впала навколішки перед своїми порубаними дітьми і голосно заридала, простягаючи руки до неба.
Заплакав тихенько і я, за мною Ірка. Хлопці заспівали: «Не плач, Рахіле. Тіла дітей твоїх порубані, а душі цілі. Вони ніколи не помруть, стануть ангелами». Колядники співали спочатку тихо, в один голос, а потім продовжили поліфонією все голосніше й голосніше, наростаючи звук колядки заповнив увесь простір. Голоси «боролися» між собою. Кожна партія рвалася вперед, вела свій мотив. Нарешті голоси, примиряючись, переплелися, поступово затихаючи, і зійшли нанівець. Колядка вразила мене своєю могутністю, різноплановістю. Вона пульсувала у мені і не відпускала…
Малий Павлунь у колисці побачив, що ми з сестрою плачемо і собі зайшовся голосніше усіх! Хлопці заспівали «На Рождество Христа всі ми веселі». Але я вже нічого не чув і не бачив. Страшна історія вертепу, підсилена шаленої сили колядкою, пульсувала і пульсувала у мені і не відпускала…
Колядники одержали від батька гроші на церкву, мама висипала духмяних пиріжків їм у торбу. Колядники винесли з хати шопку, пішли. Ми троє ще дужче заридали. Зайшла з сіней мама і заплакала разом з нами, взявши малого Павлуня на руки. Тато провів з подвір’я колядників, зайшов до хати, а тут «вселенський потоп»! Він обняв сестру і мене, сів коло нас. І стало так тепло в його обіймах: затишно, спокійно, що ми поступово заспокоїлися і замовкли. Тато урочисто промовив: «Христос народився!» «Славімо його!» — відповіли ми тремтячими голосами.
Мені здалося, що пісня – це, мабуть, моя душа! Вона бринить і все крутиться, звучить у моєму мозку. Вона стискає до болю моє серце, розпирає груди, камінцем падає у шлунок, заставляє плакати і сміятися. Вона рветься назовні. А я її затиснув отут руками, біля горла, і ніколи нікуди не відпущу. Бо як же я житиму без душі?..
З того часу тато почав читати нам вечорами не тільки Шевченка, Куліша, Франка, а й Біблію, християнські притчі».
Із спогадів Григорія Джуля
За цінні спогади щиро вдячні Ользі Іванівні Джуль!
У наступних наших публікаціях розповімо детальніше про українські звичаї і традиції, які Григорій Джуль привіз на Богуславщину, про гурт «Коляда» та неодмінно про те, як Григорій Миколайович любив Україну і робив все задля її розвитку і свободи.
«Портал крізь століття: Богуславська коляда», реалізовується ГО «Навколо Нас. UA” в межах навчального курсу «Від ідей — до дій».
Навчальний курс «Від ідей — до дій» реалізовується за підтримки Європейського фонду за демократію (EED) в межах ініціативи «Тиха Гавань». Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED і є відповідальністю виключно ГО “Буслав Січ”.
Фото з родинного архіву Ольги Джуль.
