У Богуславі вже більш ніж 50 років впроваджуються та розвиваються українські різдвяні традиції завдяки гурту «Коляда». Дуже багато про його діяльність, а також про людину, що його створила і працювала з ним десятки років — Григорія Миколайовича Джуля, ми чули і під час наших експедицій селами громади, і під час підготовки та втілення інших етапів нашого проєкту “Портал крізь століття: Богуславська коляда”. Тож маємо за честь розповісти більше і детальніше, щоб культура та історія рідного краю стала ще ближчою.
Дитинство і юність
Народний аматорський фольклорний гурт «Коляда», якому понад 50 років, Товариство української мови та літератури, сотні вдячних студентів, впровадження та відродження української культури, переслідування та утиски радянської влади. Це лише короткі уривки із біографії видатної особистості – Григорія Джуля, який зробив неоціненний внесок у культурний розвиток Богуславщини. Історія завжди твориться поруч, значно ближче, ніж ми думаємо. Тому ми хочемо розповідати про без перебільшення великих людей, внесок у розвиток Богуслава яких має надважливе значення. А їхня діяльність — вражає і надихає. Тож нині ми розпочинаємо серію дописів-спогадів про Григорія Джуля — музиканта, диригента, культурного діяча, викладача. Про його професійний та творчий шлях, досягнення і відкриття, погляди на життя, про те, наскільки він любив Україну і робив все задля її розвитку і свободи, нам розповіла його дружина Ольга Іванівна Джуль.
«Григорій Джуль народився на Тернопільщині, Зборівський район, село Мильно. Він взагалі із сім’ї розкуркулених, його дід, Іван Джуль, мав трьох синів. Всі вони жили в одній хаті разом, працювали, мали господарство, були у них і коні. І через тих коней їх і розкуркулили… Тож батько Григорія Миколайовича жив у селі. Але їхня сім’я вирізнялася, адже вони всі вміли читати. Книг було багато, а ще виписували журнал. І, розповідав Григорій Миколайович, що по неділях сходились до них дядьки, сусіди. Казав, що від того, що вони тютюн палили в хатині, гасова лампа гасла. Там вони розмовляли, читали книжки і обговорювали статті з журналів, поточні події. То в них такий клуб був. Рідко, але приходили й жінки — до мами, до бабусі. Посеред кімнати стояв ткацький станок. Жінки ткали, пряли, вишивали, в’язали і багато співали.
Пізніше зібралися громадою, викупили шматок землі і побудували клуб сільський. Туди могла і молодь сходитися, і старші люди. І читальня там була. Вони туди свої книги віддали. Музей також невеличкий був — він і до цього часу є. І хор був. Цей хор співав і в клубі, і в церкві. А двоюрідний брат Григорія Миколайовича, Міхал Єднорович від природи мав абсолютний слух. От він і організував цей хор. І вони співали дуже багато пісень на 4 голоси.
В їхньому селі жив композитор закарпатський — Майчик. Він в селі працював у школі і організував хори для дітей, і дорослих. І дуже багато обробок пісень цього композитора співали. Це був відомий хор в окрузі. Всі з навколишніх сіл з’їжджалися на Службу Божу, щоб послухати хор. Організовували дозвілля тоді, як могли. Сходилися слухати радіо, просто читати, адже читали дуже мало людей.
Григорій Миколайович був дуже допитливим малим. У нього сестра старша на 2 роки Ірина, а брат Павло – молодший на чотири роки. І от коли Ірина пішла в перший клас, він, п’ятирічний, ходив за нею. Переходив через річку Гук, що розділяє село на дві частини. Така здавалося б маленька річка – село знаходиться на горбах – і коли весною сходять сніги, вона інтенсивно камінці крутить, валуни по вапняку, і воно гуде. Тому і назвали Гук. І в іншій частині села була школа. А він ходить і ходить. І вчителька вже казала, щоб і ходив, як у перший клас. Тож він пішов у школу у 5 років і, відповідно, рано закінчив. Тільки початкова школа в селі — чиясь хата. А потім в сусіднє село Гаї Розтоцькі через ліс, через поле пішки ходили 6 кілометрів, починаючи з 4–5 класу. А взимку жили там в гуртожитку. Їх відпускали і не боялися. В них так заведено було.
Пізніше вже, як доросліші були, був у когось ровер – то один-двоє їдуть, а решта – за ним біжать. Казав, що їм страшно не було, бо всі гуртом ходили. Потім Григорій Миколайович розповідав, як вперше брав участь у вертепі.
Тож коли він вже ходив до школи у перший клас, йому вперше доручили нести зірку, яку для нього зробив тато. Її прикрасили фольгою від цукерок, стрічками, дзвіночками. Гриць йшов з нею попереду ватаги колядників та дуже гордився своєю роллю. Пізніше, коли вже старший був, вмонтували лампочку, під’єднану до батарейки, щоб вона ще і світилася. Ця зірка стала сімейною реліквією.
Тоді селом ходило три гурти колядників — діти, молодь і старші люди. Дітей господарі пригощали горішками, яблучками, печивом, іноді цукерками. А якщо якісь гроші давали, то це для потреб школи було. Молодь найчастіше на клуб збирала, а старші люди – на церкву.
У другому класі почав ходити з батьком до клубу. Із заслання повернувся родич-музикант, який взявся навчати дітей грі на різних музичних інструментах. Люди приносили власні музичні інструменти, які в кого були, і організували оркестр та хор. Тато грав на мандоліні, а мама співала в хорі. Гриць мав дуже хороший слух і дзвінкий голос, спочатку навчався грати на баяні, а пізніше дядько Павло, який жив в Америці, вислав йому акордеон.
Після школи Григорій вступав до Львівського педагогічного училища. Перший рік не вступив, адже йому на той час ледь виповнилося 15 років, і він був «самоучкою». Ноти він знав, а теорію музики та сольфеджіо – ні. Тому після 10-го класу це все вивчав і працював на кар’єрі у сусідньому селі. А через рік став студентом…
Закінчивши училище з відзнакою, разом з другом Антоном Марущаком поїхали навчатися до столиці.
Після інституту у нього був вибір куди їхати працювати: або у Жовті Води на Дніпропетровщині, або в Богуслав. Коли його запитували, чого не обрав Жовті Води — відоме велике індустріальне місто, він казав: «Підкупило те, що це недалеко від Києва, багатьох однокурсників направили саме сюди, а коли приїхав у Богуслав, що розташувався на пагорбах в оточенні лісів, побачив ще й річку Рось — це нагадало рідну Тернопільщину».
Про перші вертепи Григорія Миколайовича Джуля, про українські звичаї і традиції, які він привіз на Богуславщину, а також про те, як у Богуславі з’явився гурт «Коляда», якому вже понад 50 років — обов’язково розповімо вам у наших подальших публікаціях.
Фото з родинного архіву Ольги Джуль.
«Портал крізь століття: Богуславська коляда», реалізовується ГО «Навколо Нас. UA” в межах навчального курсу «Від ідей — до дій».
Навчальний курс «Від ідей — до дій» реалізовується за підтримки Європейського фонду за демократію (EED) в межах ініціативи «Тиха Гавань». Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED і є відповідальністю виключно ГО “Буслав Січ”.
