У просторі Музею історії Богуславщини презентували вуличну банерну виставку «Бражники – майстри українського костюма», присвячену відомим діячам української діаспори в США. Упродовж сорока років подружжя родом з Медвина шило костюми для найвідоміших українських еміграційних танцювальних, хорових, театральних колективів та фільмів. Серед їхніх клієнтів – хорова капела Олександра Кошиця, танцювальні ансамблі та актори кінострічок Василя Авраменка «Наталка Полтавка» і «Запорожець за Дунаєм».
«Майбутню пару познайомив медвинський аматорський театр, у 1910-х у ньому грав Федір, а в 1920-х – молодша за нього майже на 22 роки Олександра. 1928 року на одній з вистав Федір, який щойно повернувся з Америки, зустрів свою майбутню дружину. Одружилися, проте Олександру не випустили з чоловіком за кордон, возз’єдналися вони у Нью-Йорку через п’ять років, після того, як він буквально викупив дружину у совєтського режиму за 300 доларів, що було неабиякою сумою», – розповідає про подружжя кураторка виставки Марина Гогуля.
Про Бражників розповіли також гості з Медвина, Петро Гогуля й Оксана Зубчевська.
Краєзнавець Петро Гогуля розповів про громадянську позицію Федора й Олександри, про їхню підтримку українських культурних та освітніх інституцій – навчальних закладів, видання книг (зокрема, «Саду Гетсиманського» Івана Багряного), газет, – а також про те, як завдяки їм в Україну потрапила книжка Івана Дубинця «Горить Медвин» про антибільшовицьке повстання у 1920 році:
«Потрапила вона до Медвина таємно. Федір Маркович приїздив до родичів і мав такий костюм із вшитими з внутрішнього боку кишенями, куди міг покласти книжку Івана Дубинця. Я цю книжку бачив і читав, але це були її фотокопії, і за совєтських часів така кишенькова книжечка підпільно поширювалася Медвином. Дуже приємно це констатувати, що ніхто нікого не видав. Книжку привозила й Олександра Порфирівна, є навіть фотографія, зроблена за столом у Медвині під час того історичного візиту. Вже в кінці 1980-х я зустрівся з очевидцем та учасником подій Медвинського повстання, Крисантієм Миколенком, якому вдалося уникнути страти будьонівцями. Він мені розповів про Медвинське повстання. Про нього ми вже багато знали з книжки Івана Дубинця».
Родичка Федора Бражника Оксана Зубчевська добре пам’ятає, як у 1970-х до її батьків приїздила в гості Олександра Бражник:
«Її я пам’ятаю дуже добре, бо це було найсвітліше враження в моєму дитинстві. Я побачила гарно вдягнену, з гарною зачіскою красиву жінку. Хоч вона була в літах, я не сприймала її як бабцю. Це людина, яка вперше спитала, чи мені подобається довге волосся, чи я люблю гратися ляльками, чому мені подобається вишивка, чи вмію я вишивати хрестиком. Вона висилала посилки для родичів: для сліпого Степана Бражника, для Горпини Бражник, яка після Голодомору залишилася одна з семи чоловік у родині. І в посилках був для мене одяг, там був одяг, який вони шили для театру, своїм родичам вона висилала хустки».
Захід супроводжувався музичними композиціями у виконанні вихованців богуславської школи мистецтв, бандуристів Катерини Чорі і Данила Феокрітова. Членкиня ГО «Навколо Нас. UA», волонтерка Богуславського волонтерського штабу Вікторія Олійник представила традиційний український дівочий одяг та колекцію парафінових віночків, відтворених за зразками старовинного одягу і прикрас ГО «Навколо Нас. UA».
Всі учасники заходу отримали безоплатно свій примірник брошури «Бражники – майстри українського костюма».
А також учасники мали нагоду задонатити на армію. Під час заходу було зібрано 864 грн, які Богуславський волонтерський штаб перерахував на ремонт авто гранатометників 126 батальйону, де служить і наш земляк Олександр Войналович.
