Матеріали конференції «Діалог культур: поліетнічний Богуслав» 08/09/2023
Доповідь історикині, головної наукової співробітниці Галузевого Державного архіву Служби безпеки України Руслани Марценюк про діяльність Української автокефальної церкви на Богуславщині під час Другої світової війни.
Дивіться сенсаційну доповідь історикині, головної наукової співробітниці Галузевого Державного архіву Служби безпеки України Руслани Марценюк про діяльність Української автокефальної церкви на Богуславщині під час Другої світової війни. Дослідниця розповідає про духівників, які долучалися до боротьби за самостійну Україну, дбали про збереження історичної пам’яті, відстоювали широке застосування української мови на богослужіннях та всіляко розповсюджували інформацію про злочини Кремля.
Дивіться сенсаційну доповідь історикині, головної наукової співробітниці Галузевого Державного архіву Служби безпеки України Руслани Марценюк про діяльність Української автокефальної церкви на Богуславщині під час Другої світової війни. Дослідниця розповідає про духівників, які долучалися до боротьби за самостійну Україну, дбали про збереження історичної пам’яті, відстоювали широке застосування української мови на богослужіннях та всіляко розповсюджували інформацію про злочини Кремля.
Микола Іпатійович ДОРОШЕНКО-ВЕРШУТА. Народився 1909 року в Дибинцях, став, за прикладом батька, священником, у 1928 році — дияконом Троїцького собору в Богуславі, у 1929–1936 роках — священником в Мазепинцях, Чайках та Зеленьках. На початку німецько-радянської війни його мобілізують, в Каневі потрапляє він в німецький полон, але згодом відпускають. В Богуславі він повертається до священничої діяльності в підпорядкуванні Українській автокефальній православній церкві, отримує парафію у Мисайлівці. Провадив українізацію, твори Огієнка зачитував навіть на проповідях, розповсюджував українську літературу серед населення, відправляв панахиди за загиблими під час Голодомору, за звинуваченнями слідства, «примушував іконописців малювати ікони в націоналістичному стилі». Його Засудили до смертної кари, але вирок пом’якшили до 20 років таборів. Покарання відбував у таборі, як і інші священники, в Сибіру біля міста Норильська. Ігор Олександрович ДУРДУКІВСЬКИЙ, племінник одного з фігурантів справи Спілки визволення України (1929) Володимира Дурдуківського. Народився 1906 року в Києві. Його батько — священник, диякон Києво-Печерської Феодосіївської церкви. 1924 року він полишив церковну діяльність, вступив до фінансово-економічного інституту, але через арешт дядька не зміг закінчити інститут. Працював бухгалтером. З початком німецько-радянської війни звернувся до Мстислава Скрипника з тим, щоб відновити священничу діяльність. Його мобілізують до Червоної армії, він потрапляє в полон до німців і просить дружину передати паспорт в Дарницький табір, де його утримували. Німці на підставі паспорта його відпустили і 1942 року він з дружиною перебирається з Києва в село Ісайки, де стає священником. Служить також в Яцюках та Дибинцях. Відмовляється будь-де виступати російською мовою, править богослужіння лише українською. У 1941 році бере участь у панахиді в Медвині, пізніше — в урочистостях на Шевченківські дні. Йому закидали підтримку самостійної України. Засудили до смертної кари, але вирок пом’якшили до 20 років таборів. Дмитро Миколайович ГОЛЬДШТЕЙН народився 1903 року. 1938 року працював співробітником Рокитнянської філії Богуславського молокозаводу. Репресованими були батько та рідний брат. На момент арешту, у 1944 році, він був священником Троїцької церкви в Богуславі. Йому закидали підтримку самостійної України. Брав участь у панахиді в Медвині 1941 року і керував хором, який виконував гімн «Ще не вмерла Україна». Мав зв’язки з Василем Липківським, Володимиром Чехівським. Слідство звинувачувало його в тому, що в 1942–1943 роках з амвона богуславської Троїцької церкви говорив про Тараса Шевченка, влаштовував молебень за загиблими від Голодомору українцями в селі Мисайлівка. Разом зі священником Нетудихатою виступав у селах Сотники, Янівка і Синиця. Його Засудили до 20 років позбавлення волі, але знизили строк до 10 років. Після таборів повернувся на Богуславщину і працював конюхом. Йосип Пилипович НЕТУДИХАТА народився 1899 року в Саварці, брав участь в антибільшовицькому повстанні у 1918 році, коли селяни з сільським реманентом понад місяць протистояли озброєним «червоним». Спілкувався з Василем Липківським. В міжвоєнний період його обрали в церковну раду. За його сприяння відкрили українські автокефальні церкви в Синиці, Семигорах, Янівці. Засудили до 10 років виправних робіт, але не встиг відбути покарання, бо помер 1945 року в катівні НКВД. Доповідь виголошено під час круглого столу «Діалог культур: поліетнічний Богуслав», який нещодавно відбувся в нашому місті. Щоб переглянути її, переходьте за посиланням
