Як стверджують місцеві краєзнавці, назва села походить від слова “шупити” – розумітися, усвідомлювати, сприймати.

Село, вочевидь, було засноване у XVI–XVII столітті й належало до Богуславського староства Київського воєводства. У письмових джерелах воно вперше згадується у 1739 році як місце побудови дерев’яної церкви Воскресіння Христа на пожарищі. До неї пізніше була приписана парафія села Карандинці. Від 1797 року Шупики належали до Вільховецької волості Богуславського повіту, а від 1846 року – до Канівського повіту Київської губернії.

На початку ХІХ століття село Шупики належало до Богуславського ключа графа Ксаверія Браницького. У середині ХІХ століття село нараховувало 600 жителів. У 1869 році Граф Браницький продав Богуславський ключ Удільному відомству. У 1980-х роках ХІХ століття – на початку ХХ століття шупицькі землі орендував богуславський міщанин Д. І. Кубишкін. Крім Кубишкіна, відомі також місцеві великі землевласники – Захарій Максименко та Іван Василенко.

1917 року під час селянського заворушення маєток Кубишкіна був спалений, його власники втекли, а землі націоналізували. Першим організатором влади більшовиків села Шупики був шахтар Василь Курченко та місцеві жителі Архип Байбарза та Митрофан Машкаренко.

У 1929 році в селі створено першу сільськогосподарську артіль імені Т. Г. Шевченка, організаторами якої були Никін Василенко, Павло Куйбіда та Микола Матвієнко. 

У 1932 році шупицький колгосп та сільська рада занесені на «чорну дошку» за невиконання плану хлібозаготівлі. План був виконаний лише на 24 %. Голодомор 1932–1933 років забрав життя близько 130 мешканців Шупиків. Не оминули село й сталінські репресії. Нині відомі лише прізвища двох репресованих осіб: С. Я. Поповченка та М. Т. Заломської, реабілітованих у 1989 році.

Наприкінці 1930-х років шупицький колгосп мав 523 га орної землі, урожайність становила 16,7 центнерів з гектару зернових та 230 центнерів з гектару. Колгосп також спеціалізувався на вирощуванні коней, свиней, великої рогатої худоби, а також тут діяла невелика птахоферма. Агротехнік колгоспу І. І. Грищенко та конюх М. І. Виграненко брали участь у ВДНГ.

З початком німецько-радянської війни близько ста мешканців села пішли на фронт. Оборонні бої з німецькими військами, що наступали в районі Туників та Шупиків, вели 5-й кавалерійський корпус та 227-ма стрілецька дивізія 26-ї армії під командуванням полковника Макарчука (резерв Південно-Західного фронту).

27 липня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Під час окупації було розстріляно колгоспника-активіста Я. П. Байбурзу. На примусові роботи до Німеччини вивезено 90 осіб. Було спалено 20 колгоспних будівель, 13 хат колгоспників. 3 лютого 1944 року Шупики були звільнені. На фронтах Другої світової війни загинуло 57 місцевих мешканців.

У 1950 році господарства колгоспів «Перемога» (село Туники), «Нове життя» (село Карандинці) та імені Тараса Шевченка (село Шупики) об’єдналися в один колгосп імені Т. Г. Шевченка. Він ще неодноразово змінював свою назву – імені Т. Г. Шевченка, імені М. І. Калініна, СВК «Колос», нині — ТзОВ СГП «Шупики».

Джерела

1. Стаття “Краєзнавство. Шупики”. Вісті Богуславщини, 2008 рік. 22 липня. Автор – старший науковий співробітник Музею іторії Богуславщини Н. Левченко.
2.  Шупики. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D0%BF%D0%B8%D0%BA%D0%B8