Ось як описує село Семигори другої половини ХІХ століття Лаврентій Похилевич: «Семигори, село поблизу Вільхівця, за 10 верст від Богуслава. Село розкидане між лісистими горами, серед яких пильне око відрізняє сім особливо високих. Земля мало хлібородна, але здатна до садівництва, що процвітає у мешканців. Колишнє місце села, під назвою Калаберда, жителі вказують неподалік від нинішнього. Воно вже заросло давнім лісом, але при копанні трапляються шматки цегли та давнього глиняного посуду. Кажуть, що Калаберда розорена татарами…”.

У селі бере початок струмок Безіменний.

У Семигорах знайдено бронзову арбалетну фібулу черняхівської культури, а в урочищі “Калаберда” – мідну сокиру трипільської культури.

У 1601 році існувала на тому ж місці, що й тепер, церква Успіння Божої Матері, як видно було з напису на церковних дверях (церкву час від часу перебудовували). Але ще раніше була найдавніша, місце розташування якої, за згадками місцевих жителів, було на старому цвинтарі. У візиті 1746 року Богуславського деканату говориться, що церква тут «…від давніх годин виставки, з двома куполами; священником в той час був Ігнатій Якоїч, присвячений у 1735 році Київським митрополитом Рафаїлом Заборовським, а в 1738 був встановлений уніатським митрополитом, за презентом Богуславського старости. За штатами церкву зараховано до 6-го класу; землі має 39 десятин. З церковних книг примітно Євангеліє, надруковане у 1602 році у Львові, благословенням четверо-патріархів». Останнє храмове приміщення було зруйноване у 1930-х роках, а цегла та інші матеріали були використані для будівництва школи у селі Михайлівка.

Село Семигори від часу утворення Богуславського повіту Київської губернії Російської імперії у 1797 році належало до нього. У 1837 році повітовий центр перенесено з Богуслава до Канева, а у 1846 році перейменовано й повіт на Канівський, до якого увійшли й Семигори. 

У 1861 році у селі було 1002 жителі, а у 2007 – 329.

У 1919 році у селі встановилась радянська влада. У 1922 році вісім селянських родин об’єдналися у комуну, у розпорядженні в якої було 70 га землі. До 1930 року майже все населення Семигір входило до складу сільгоспартілі “Зірка”. 

Під час Голодомору 1932–1933 років у селі Семигори померло понад 65 людей. 

У 1952 році колгосп “Зірка” перейменовано на імені ХІХ партз’їзду, у січні 1963 року приєднано до вільховецького колгоспу імені ХХ-го з’їзду КПРС. У 1996 році від’єднано і з 1997 року реорганізовано у КСП “Семигори”, а з 2000 року – СВК “Семигори” (з 2005 року  оголошено банкротом). 

Село було окуповане нацистськими військами у серпні 1941 року, червона армія зайняло його 6 лютого 1944 року. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 92 особи. З фронтів Другої світової війни не повернулося 310 бійців із сіл Вільховець, Семигори, Половецьке, Калинівка. 

Село Семигори увіковічнив в пам’яті українського народу письменник Іван Семенович Нечуй-Левицький, який у дитячі роки (1845–1846) проживав тут у свого дядька Євтропа Трезвинського – священника місцевої парафії.

Джерела

1. Стаття “Краєзнавство. Семигори”. Вісті Богуславщини, 2008 рік. – 10 червня. Автор – старший науковий співробітник Музею історії Богуславщини С. Боковий.
2. Семигори. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8