Село Саварку з півдня омиває річка Рось, а з півночі воно оточене лісом. Рельєф переважно рівнинний.

Існує багато версій щодо виникнення назви населеного пункту. За однією з них, в сиву давнину тут було місто Савара. Залишками укріплення цього міста жителі вважали квадратний земляний вал, який оточував замковище, а також дві великі могили біля колишньої церкви та багато малих, які розкидані навколо села. Поблизу села проходить Змієвий вал, так званий, Троянів, який тягнеться з Ольшаниці, а біля Саварки переходить на правий берег до села Синиці. Про цей вал згадується у “Пісні про полк Ігорів”. Ще й зараз трапляються знахідки наконечників стріл, що свідчать про бої, які тут відбувались. 

Ще одна версія походження назви села – від перших поселенців, козака Савки з дружиною Варкою, вони поселились тут вже в козацькі часи. Це народна обробка церковного календаря, коли в грудні один за одним святкують день святої Варвари та святого Сави. 

В центрі села Саварки досліджено кургани скіфських часів – Велика Могила та Гайворон. Ці кургани належать до VI–VII століть до нашої ери. «Велика могила» – це військове захоронення. Люди в ньому лежали зі зброєю, головами на схід, а в ногах були горщики із їжею. Коли в могилу поруч з мерцем клали горщики з їжею чи зброю, це свідчить про існування в ті часи вірувань, ніби після смерті людина має потребу в усьому, чим користувалася за життя. Отже, ця місцевість була заселена давно. На полі, на відстані 4 км від центру села міститься курган Маяк (180 м над рівнем моря). 

Саварка бере свій початок з часів Русі. Поблизу Саварки і Лютарів виявлено 2 городища черняхівської культури. 

У 1986 році, коли будували нове селище для переселенців з Чорнобильської зони, натрапили на залишки цегельні. Існує думка, що цегла вироблялася для укріплення городища № 1.

Збереглися стародавні назви урочищ. Одне з них – Вирвихвіст – розміщене на початку села Саварка. Люди їхали волами чи кіньми, ті застрягали, а люди їх витягали за хвости. Тому і річка називається Вирвихвіст.  Впадає вона в річку Рось, довжина її 2 км.

Урочище Винниця розташоване над річкою Рось. Зі спогадів старожилів відомо, що десь тут у XIX столітті була винокурня.

Перша письмова згадка про село датується 1750 роком, коли була побудована перша церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. Вона була схожа на перевернутого човна, зроблена без жодного цвяха, з дерева, привезеного з Чигиринського лісу. Церква була реконструйована у 1905 році, в цей час також було добудовано дзвіницю. У 1983 році за вказівкою з району церкву було спалено. Люди згадують як вона горіла. Пожежу було видно всьому селу. А потім те, що не згоріло, рвали тракторами, бо не можна було нічого зробити, хоч гвіздків ніяких не було. На її місці було побудовано приміщення сільської ради. З 1998 року служба божа відбувається у пристосованому під храм приміщенні колишнього побуткомбінату, яке розташоване поряд із місцем зруйнованої церкви.

У 1790 році у 56 дворах Саварки нараховувалось 389 жителів, у 1864 році – 890, а в 2007 – 958.

До 1793 року село Саварка залишалося у складі Речі Посполитої. Згодом Російська імперія анексувала Правобережну Україну.

1797 року князь Понятовський продав Богуславський ключ графу Яну Браницькому за 4 млн злотих. Ліс навколо Саварки теж належав Браницькому. Цей ліс пізніше буде продано на іменинах московському престолонаступнику Олексію.

Основним заняттям саварчан було землеробство. Вони ходили на ярмарки до Богуслава. Тут продавалися товари, привезені з Києва, Жмеринки, Бердичева, Фастова, а також ті, що вироблялися в Богуславі, горщики з Дибинець, знамениті білі богуславські кожухи.

Культурним центром села була школа, яка містилася в сільській управі, тут була разом і «холодна», де відбувалося покарання різками. Школою завідував піп. А відкрита школа була в 1889 році. Навчання проводив один учитель. В одній кімнаті містилося три класи. Церковно-парафіяльна школа діяла до 1917 року. В 1914 році вже під час імперіалістичної війни було збудовано приміщення однокласної земської трьохкомплектної школи. Лише в 1918 році земську і церковно-парафіяльну школи було з’єднано. У 1919–1922 роках директором Саварської семирічної школи був професор математики Михайло Кравчук, один з найвидатніших математиків світу, що зробив великий внесок у різні галузі математики та у розвиток математичної освіти.

У 1914 році почалася Перша світова війна. Житель села Василь Чалий воював у Франції та Алжирі, був нагороджений. 

1917 року село увійшло до складу УНР. Влада прагнула провести земельну реформу, бо значна частина орної землі у селі належала кільком особам. Більшість дворів були безземельними (не мали польової землі), а городи були мізерні. Обробіток землі був примітивним, урожаї низькі. На селі було три кінні або парові машини, декілька віялок.

Засобом для проживання безземельних селян були відхожі промисли. Кожної ранньої весни великими гуртами відправлялися селяни на заробітки на Херсонщину, в Крим, а дівчата в Одесу на поливні городи. Там ставали в «строк» на весь літній період.

До 1922 року у селі діяв потужний водяний вальцьовий млин, який свого часу належав концесіонерам Лагутіну і Ліщинському. Він щодоби переробляв 2000 пудів зерна. Біля млина збереглися залишки греблі, яку довго використовували як міст. Нею їздили возами. 

З приходом радянської влади, яка остаточно поглинула село у 1920 році, тих, хто не хотів долучатися до колективних господарств, примушували це робити силою, розкуркулювали, репресовували. Спочатку в Саварці створили комнезам, в 1927 році – ТСОЗ з 320 селянських господарств. В 1930 році був заснований колгосп імені Першої П’ятирічки (в 1950 році він перейменований на колгосп імені Першого травня). З 2000 року – СТОВ “Першовтравневе”, з 2002 року – агроцентр “Саварський”, із 2006 року – ТОВ “Агро-Богуславщина”. 

У 1930-ті роки зазнали терору чимало саварчан, серед них і рідні брати Архипа Люльки по матері.

Одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був організований Голодомор 1932–1933 років.  1000 жителів села дали свідчення про злочини комуністів. Трагедія забрала у селі Саварка понад 390 життів. На місці спільного захоронення встановлено пам’ятний хрест.

За часів терору було репресовано 31 жителя села. 

26 липня 1941 року німці захопили Богуслав. Того ж дня 26 липня об 11 годині німці викинули із села Саварки радянські загони. Багато юнаків і дівчат, близько 98 осіб, були примусово вислані на роботи до Німеччини. 

6 січня 1944 року стало відомо, що німці відступають. 30 січня червона армія зайняла Саварку.

У німецько-радянській війні брало участь 298 мешканців села. 160 із них нагороджені орденами та медалями, 138 саварчан та 38 лютарців загинули на фронтах.

Комуністична влада знову вдалася до голоду, аби упокорити селян. Це сталося 1946–1947. В колгоспі було зібрано менший урожай. Під виглядом заготівель держава забирала все. 

Жителі села не були паспортизовані. Це дало змогу сталінській владі організувати новий виток депортацій українців. Так, житель Саварки Вакула Бебешко був виселений, а Антон Стариченко і Дмитро Криворучко були відправлені на каторжні роботи на шахти Донбасу.

Влітку 1953 року в село почали повертатися реабілітовані. В 1954 році почалося освоєння цілинних і перелогових земель Казахстану, Сибіру, Уралу й частини Північного Кавказу. Серед її учасників були і вихідці із Саварки Іван Ронський і його брат. Пам’ятають старожили і збільшення посівів кукурудзи.

З 60-х років розпочався процес згортання перетворень доби «відлиги». Прокотилася нова хвиля репресій. В Києві репресували мешканця села Віктора Куксу. У 1979 році було дано наказ про вторгнення радянської армії у суверенний Афганістан. Жителі Саварки також брали участь у цих воєнних діях. 

В 1961 році побудовано Будинок культури на 300 місць. 

1986 року в селі було побудовано селище для переселенців із зони Чорнобильського лиха, в які 1987 року заселилось 140 родин.

Труднощі переходу до ринкової економіки призвели до падіння сільськогосподарського виробництва. 

Поблизу села, на Луках, міститься орнітологічний заказник «Саварка», де гніздяться сірі чаплі. Чудові краєвиди, музеї, луки, городища, річка Рось приваблюють дачників та туристів. 

Джерела

1. Стаття “Краєзнавство. Саварка”. Вісті Богуславщини, 2008 рік. – 18 червня. Автор – старший науковий співробітник Музею історії Богуславщини С. Боковий
2. Саварка. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0