Західна частина села Чайки, яка розташовувалась вгору по Росі навпроти села Синиці, називалась Лютарями. Так засвідчено у Лаврентія Похилевича у його “Сказаннях про населені місцевості Київської губернії”, які вийшли друком у 1864 році. Є, щоправда, відомості дещо ранішого часу. У них йдеться про те, що тут було містечко, добре з обох боків захищене.
Немає точних відомостей, зокрема і в архівних документах, звідки походить назва села. З цього приводу є різні тлумачення. За однією з найбільш вірогідних версій, назва села Лютарі походить від племені лютичів або слов’ян, які втекли сюди рятуючись від поневолення.
Про населений пункт збереглося мало відомостей. У “Списку російських землевласників Київської губернії” 1865 року сказано, що у селі Лютарях того часу проживало 164 селянських та 2 дворянських сім’ї. Селяни володіли 72 десятинами присадибної землі і 123 десятинами орної.
У “Списках населених міст Київської губернії” (1900 рік) подано таку довідку: у Лютарях була 51 хата, де проживало 629 жителів. За селянами вже було закріплено 512 десятин землі. Село належало Ксаверію Браницькому.
Лютарі розвивались та розширювались. У Київському обласному архіві у “Доповіді та звітах про проведення індустріальних робіт в губернії” (проходили вони 1922–1924 роках) сказано, що у селі було 119 дворів.
У 1923 році Лютарі належали до Миронівського району. У селі тоді діяв медичний пункт.
До Другої світової війни місцевий колгосп називався “Червоний пролетар”. Керував ним Івченко.
Під час Голодомору 1932–1933 років у селі померло 83 особи.
24 липня 1941 року село було окуповане німецько-нацистською армією. 25 молодих жителів Лютарів було забрано до Німеччини. Червона армія зайшла в село 30 січня 1944 року.
