Розташоване село Ісайки в долині річки Реп’яшки, притоки річки Рось. Місцевість, де розташовані Ісайки, заселена здавна. Тут зустрічаються археологічні пам’ятки трипільської, середньодніпровської культури. Навколо села видніються залишки курганних поховань, виявлено городище часів Київської Русі.

Перші згадки про Ісайки в історичних джерелах належать до 1579 року. 1622 року воно було володінням польського короля і входило до складу Богуславського староства. В 1631 році тут налічувалося 12 дворів і 2 млини. Населення сплачувало на користь старости подимну подать та інші побори в розмірі 34 злотих 23 грошів.

Про Ісайки є згадка в подорожніх нотатках Павла Алепського за 1654 рік: “Знай, що в будинках цієї країни ми бачили людей, тварин і птахів! Вельми дивувалися багатству в них всіляких благ.  У мешканців дві церкви, ім’я цього місця Ісайки. Кожен дім оточений садком, огорожа якого утворена із вишень, слив та інших дерев. Земля у них засажена капустою, морквою, ріпою, петрушкою та іншою городиною”.

Під час визвольної війни українського народу 1648–1657 років Ісайки були визволені з-під влади шляхетської Польщі і ввійшли до Корсунського полку, а пізніше – до Білоцерківського.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року село знову відійшло Польщі. Місцеве населення брало активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом Самійла Самуся. Тут було скасовано польське судочинство і відновлено козацький суд. Після Прутського миру 1711 року село залишилося за Польщею. За ілюстрацією 1763 року, з 151 двору 147 були підданими богуславського старости і сплачували на його користь чинш, косове, житній осип, ставкове та інші платежі на суму 6974 злотих. 

У 1777 році польський король Станіслав-Август Понятовський подарував Ісайки племінникові Станіславу Понятовському. За ілюстрацією 1789 року, 155 дворів виконували панщини 1332 піші дні і 88 тяглих, а також сплачували чинш та інші платежі на суму 9025 злотих. У селі тоді діяли млин і винокурня. Населення Ісайок продовжувало виступати проти польської шляхти. Ця боротьба особливо активізувалася під час Коліївщини. У 1768 році тут із своїми загонами пройшов Максим Залізняк.

В 1793 році Ісайки у складі Правобережної України були окуповані і приєднані до Російської імперії. Князь Станіслав Понятовський у 1799 році продав село разом з усім Богуславським ключем графу Ксаверію Браницькому. Згідно з купчим актом, останньому переходили у вотчинне володіння всі залежні жителі Ісайок. Власнику передавалося право збирати чинш і примушувати селян відробляти на його користь панщину та інші повинності. В 1840-х роках панщина тут становила улітку 3 дні на тиждень.

Селяни Ісайок боролися проти своїх гнобителів. У 1930-х роках XIX століття вони подали скаргу до Богуславського повітового суду і Київської палати цивільного суду з проханням звільнити їх від кріпацтва. Під час Київської козаччини 1855 року ісайківці примусили священика записати їх у вільні козаки. Селянські заворушення були придушені регулярними військами.

Реформа 1861 року визначила викупні платежі за отриману землю селянській общині Ісайок у розмірі 2859 карбованців 40 копійок на рік. Це, враховуючи вісотки (6 %), які вони повинні були сплачувати банку-кредитору протягом 49 років, і земля фактично мала їм коштувати втричі дорожче її ринкової вартості. У 1864 році ісайківці подали скаргу міністру внутрішніх справ, у якій писали, що поміщик виділив їм неродючі землі, і просили дозволу переселитися в інші місця.

1862 року при церкві була відкрита церковно-парафіяльна школа. Про Ісайківську церкву в ім’я Архангела Михаїла говориться у візиті 1741 та 1746 років Богуславського деканату, як давно існуючу. Вона була побудована у 1726 році. У 1748 році була зведена нова, дерев’яна, яка до наших днів не збереглася.

1869 року граф Браницький продав частину Ісайківського маєтку департаменту уділів. Суперечка між селянами Ісайок і Браницьким не припинилася. У 1875 році селяни знову поскаржилися на поміщика, який заборонив їм косити сіно в лісі, хоча таке право було надано їм Канівським повітовим мировим з’їздом на 15 років. Пристав Канівського повіту у 1908 році назвав село революційним гніздом. Скарги на Браницького селяни Ісайок подавали  і в наступні роки, та всі лишалися без наслідків.

Із 1866 року існувала Ісайківська волость, яка включала 5 сіл і хутір, 4 ферми і один фільварок. Головним заняттям населення було землеробство,  а також виготовлення возів, саней, борін. Станом на 1900 рік у селі діяли православна церква, двокласна парафіяльна школа, однокласна народна, 3 церковно-парафіяльні школи та школа грамоти, казенна винна лавка, 14 вітряних млинів, 4 кузні, був фельдшер, пожежна частина, що мала 2 гідропульта і два багри.

1912 року в Ісайках налічувалося 903 селянські двори, яким належало 2373 десятини землі. З них 581 двір (64,3 %) був малоземельним, у тому числі 154 двори мали менше десятини землі. Через високу народжуваність, і як наслідок малоземелля, більшість селян змушена була йти на заробітки в сусідні економії, до місцевих заможних селян, а також в Херсонську і Катеринославську губернії.

Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Святого Михаїла села Ісайки Богуславського повіту, з 1846 року – Канівського, Київської губернії зберігаються в ЦДІАК України.

Населення Ісайок брало активну участь у революційних подіях 1905–1907 років. В селі пройшла хвиля страйків сезонних робітників, які працювали в економіях департаменту уділів. Вони вимагали підвищення денної заробітної плати, наполягали на усуненні орендаря, рубали ліси удільного відомства й Браницьких, підпалювали економії.

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Наприкінці 1917 року в селі було створено більшовицький волосний ревком, який очолив Т. К. Гав’яда. Ревком конфіскував майно економій удільного відомства та Браницьких, розподілив його між бідняками і розгорнув підготовку до розподілу землі.

В березні 1918 року, після проголошення Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським, німці ввійшли до Ісайок. Вільне козацтво стало на бік гетьмана Скоропадського і разом з німцями ліквідувало більшовицькі осередки в окрузі. Згодом, у ході протигетьманського повстання, село зайняли війська Директорії УНР.

У березні 1919 року Ісайки окупували більшовицькі війська. Активну діяльність розгорнули комуністи, особливо Т. А. Мартиненко і І. І. Запорожець, яких обрали членами Богуславського волревкому. Чимало ісайківців було мобілізовано до Червоної Армії. Встановленню окупаційних органів радянської влади намагалися перешкодити загони отаманів Зеленого й Сокири, що діяли в цьому районі. Вояки українських антибільшовицьких загонів вбили комуністів А. Орленка та І. І. Запорожця.

На початку квітня 1919 року розпочинається Медвинське антибільшовицьке повстання з центром у сусідньому містечку Медвин, до якого приєднуються й Ісайки. Разом з підхорунжим Коломійцем очолює повстання ісайківець Григорій Пирхавка, донедавна канівський повітовий комісар УНР, згодом – заступник міністра внутрішніх справ УНР. Тоді ж учасники повстання захоплюють Богуслав, вбивають 50 червоноармійців, беруть заручників та до травня 1919 року тримають там українську владу.

З вересня 1919 року Ісайки перебували під владою денікінців. На початку січня 1920 року радянські війська повторно окупували село. 

В травні 1920 року Ісайки опинилися під владою поляків, союзників УНР, а на початку червня – більшовиків. Розгорнули діяльність волревком на чолі з Т. І. Куделею. Комсомольці Ісайок чимало доклалися до ліквідації української партизанки, стягнення з селян продподатку.

 У 1922 році в  Ісайках було створено перший колгосп. Господарство назвали «Комунар Запорожець». Протягом 1922–1923 років тут організували ще 5 сільськогосподарських кооперативів. У 1923 році Ісайківську волость було ліквідовано. Село увійшло до Медвинського, а з 1930 року – до Богуславського району.

В 1929 році селянство Ісайок було змушено до масової колективізації. До колгоспу «Комунар Запорожець» приєднано 5 сільськогосподарських кооперативів. У 1931 році  в селі виник партійний осередок.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932–1933 років померло щонайменше 350 жителів села. Український національний антибільшовицький опір було зламано.

Навесні 1934 року колективізацію було завершено. Від колгоспу «Комунар Запорожець» відокремлено колективне господарство імені Постишева (з 1938 року – колгосп імені Горького). З того часу «Комунар Запорожець» дістав назву «Комунар».

1937–1938 років в селі було репресовано 25 осіб, які з часом були реабілітовані.

З початком німецько-радянської війни чимало чоловіків було примусово мобілізовано до лав Червоної Армії, решта жителів допомагала будувати оборонні споруди.

27 липня 1941 року Ісайки захопили німці. Гітлерівці жорстоко розправилися з комуністами і радянськими прихильниками та вивезли до Німеччини 172 юнаків і дівчат.

На фронтах німецько-радянської війни воювали 360 жителів села. 26 січня 1944 року в Ісайках було відновлено радянський режим. Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти і культури.

Протягом 1951–1952 років колгоспи «Комунар» та імені Горького об’єдналися з колгоспом «Перемога» села Яцюки в одне господарство «Комунар». 

Протягом 1966–1969 років близько 100 сімей справили новосілля. Село було електрифіковане і радіофіковане, мало 5 магазинів.

Нині на території села діє ТОВ “Ісайки-Агро”.

Джерела

1. Стаття “Краєзнавство. Ісайки”. Вісті Богуславщини, 2007 рік. – 22 грудня. Автор – старший науковий співробітник Музею історії Богуславщини Н. Левченко.
2. Ісайки.
   https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%B8