Розташоване село Дибинці на правому березі річки Рось. Рельєф – горбистий, місцями – яружно-балочний, з півдня село оточене лісами, на півночі протікає річка Рось. 

Походження назви села має кілька версій – від власного імені Диба до способу покарання “на дибі”.

Неподалік від села виявлено поселення періоду бронзи. Чотири римські монети денарії знайдено в скарбі монет XVII століття. На південний захід від села на підвищенні знаходиться до 10 могил (досліджені), з вершин яких, за словами Лаврентія Похилевича,  виднілися околиці верст на 60 і урочище Караїмівка.

У 1790 році в Дибинцях мешкало 1002 жителі у 131 дворі, у 1864 – 1380. У 2007 році в Дибинцях налічувалось 1054 жителя.

Ще з ХVIII століття Дибинці відомі виробництвом мальованого глиняного посуду, який збували на навколишніх ярмарках і вивозили до Херсонської губернії, а також вогнетривкої цегли, яку заготовляли тут для фабрик і заводів з місцевих видів глин. Здавна тут існувало цехове братство гончарів (об’єднувало гончарів навколишніх сіл). У 1811–1828 роках тут діяла навіть фаянсова фабрика, де було 7 печей та працювало 106 майстрів-кріпаків. Річний обсяг виробництва становив 203 328 штук. У 1909 році про дибинецьких майстрів “Руське слово” писало, що вони одні з найвправніших майстрів не тільки у Київській губернії, а й у всій російській імперії. Тут працювали цілі династії майстрів-гончарів, зокрема, Масюків.

Церква в ім’я Успіння пресвятої Богородиці була збудована у 1742 році, перебудована у 1782. За народними переказами, в Дибинцях у другій половині ХVII століття було дві церкви, знищених татарами і поляками. У 1922 році дибинецька церква була розібрана. Служіння зараз відбуваються у пристосованому приміщенні. В селі побудована і діє протестантська церква євангельських християн-баптистів.

У 1918 році в селі було створено ревком, який очолив М. Г. Шнуренко. Зіявилися ТСОЗи – “Інвалідське”, “Фронтовик”, “Меліоратор”, “Колективізація”.

У 1922 році було створено сільськогосподарську артіль “Кустар” із гончарів. Її організаторами були Каленик Масюк, Сава Родак, Єлисей Проценко. У 1928 році у Дибинцях створено колгосп “Надія”. У 1957 році до дибинецького колгоспу були приєднані бороданівський колгосп “Боротьба” та синицький, імені Першого Травня, і створено колгосп імені Жданова. У 1988 році від’єднався синицький колгосп “Надія”, а Дибинці і Бородані утворили колгосп “Рось”. З 1995 року – це КСП “Рось”, з 2000 року – СТОВ “Рось”.

Село постраждало  у роки Голодомору 1932–1933 рр. Голодною смертю померло померло понад 240 осіб.

Село Дибинці було окуповане нацистами 23 липня 1941 року, на примусові роботи до Німеччини забрано 124 особи. На фронтах Другої світової війни загинуло 185 осіб. Червона армія зайшла у село під час Корсунь-Шевченківської операції.

На початку 1970-х років село було центром сільської ради, якій було підпорядковане також село Бородані. Населення Дибинців в цей час становило 1670 осіб.

За переписом 2001 року в селі Дибинці проживало 1150 жителів, з яких 98,18 % визнали рідною мовою українську, 1,65 % — російську, 0,17 % — інші мови, серед яких — білоруська й грецька.

В селі Дибинцях народилися, проживали і працювали Заслужені майстри народної творчості – гончарі Василь Масюк (1900–1988) та Михайло Тарасенко (1921–1995). 

Джерела

1. Стаття “Краєзнавство. Дибинці”. Вісті Богуславщини, 2007 рік. 16 жовтня. Автор – старший науковий співробітник Музею іcторії Богуславщини С. Боковий.
2.  Дибинці.
   https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D1%86%D1%96