Раніше село носило назву Бородяни. В давні часи біля села на високій горі містилось городище.

В історичному документі “Інбулаторна відомість” говориться, що у 1795 році село вже належало графам Браницьким. Розмістилось воно на березі річки Рось. Мешкало там 237 чоловіків і 237 жінок.

Бороданівська парафія була заснована ще до 1861 року, за церквою тоді значилося 45 десятин землі. У 1811 році на території села працював невеличкий горілчаний завод із двома котлами по 25 відер кожний. Він належав Браницьким.

У селі була Покровська церква, а при ній – школа, де навчалося на 1 січня 1843 року всього 8 учнів. Пізніше, у 1862 році, в церковно-парафіяльній школі Бороданів здобувало освіту 15 вихованців. Навчання вів священик Михайло Калиновський.

В архівному документі “Список російських землекористувачів Київської губернії” за 1865 рік уточнюється, що на той час у Бороданях проживало 10 дворян і 302 селянина.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Богуславської волості Канівського повіту Київської губернії мешкало 703 особи, налічувалось 83 дворових господарства, існували православна церква та постоялий двір.

Авторитет церковнослужителів у селі на той час був на дуже високому рівні. В акті № 2712 від квітня 1885 року зазначалося, що сільському священику на придбання будівельних матеріалів виділено 600 карбованців та 450 карбованців на будівництво хати.

У різні роки там проповідували Боже слово різні люди. Це і Дмитро Солуха, і Василь Ляхнякевич, Леонід Залеський та Микола Кротевич.

Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церков Воскресіння Христового, Покрови Пресвятої Богородиці села Бородані Богуславської волості,  з 1846 року Канівського повіту Київської губернії зберігаються в ЦДІАК України. 

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 999 осіб (492 чоловічої статі та 507 жіночої), з яких 979 – православної віри.

У 1900 році у селі нараховувалося 83 хати, а жителів – 1004. Займались вони, крім землеробства, виробництвом глиняного посуду. Окремі селяни часто виїздили на заробітки до Таврійської та Херсонської губерній.

У відомостях 1912 року говориться, що церковно-приходською школою завідував Григорій Гребинський, священник, а церковним старостою в селі був Андрій Мельник.

У 1922–1924 роках у селі нараховувалося близько 270 дворів, в яких проживало 1035 жителів. Був медичний пункт, а пізніше у 1935 році, місцеві селяни мололи борошно на власному млині, де жорна приводилися у рух двигуном внутрішнього згоряння. Потужність млина – 16 тон борошна за добу.

Під час Голодомору 1932–1933 років Бородані було занесено “на чорну дошку”, як село, що злісно саботує хлібозаготівлі, а це означало повне припинення торгівлі й постачання краму, стягнення виданих кредитів, чистка органів влади.  

Нині у селі діє Церква воскресіння Христового, яка у ХІХ столітті була побудована практично в низині, а не на пагорбі, як часто це робили. Воскресенська церква невелика, трибанна, нагадує ранні зразки української дерев’яної архітектури.